Філософія – це духовність і панацея сьогодення.

 

 

 

 

«Зараз в нашій країні золотий час для

розвитку філософії. Такої свободи

 філософствування тут ніколи не було. »

 

А.І.Уйомов

 

 

       «Навіщо сучасній молодій людині філософія?»

       Таке питання частіше за все ставлять студенти, які вперше потрапляють на заняття з предмету «Основи філософських знань». Вони не розуміють для чого їм вивчати чисельних філософів, яких давно немає на світі, запам’ятовувати незрозумілі слова, які в буденному житті майже не використовуються. Але більш за все їх дратує те, що всі ці незрозумілі знання зайві і непотрібні, а час витрачений на вивчення філософії – марно витрачений час.

Причин такого ставлення до філософії досить багато.

Попереднє покоління було виховане в Радянському Союзі з єдиною і непохитною марксистко-ленінською філософією, яка сприяла утвердженню стереотипу негативного відношення до філософії в суспільстві. Не менш вагомою причиною є зниження загального рівня духовної і моральної культури в пострадянських суспільствах. Мораль сучасної молоді виховується закордонними бойовиками, комп’ютерними «стрілялками», які штовхають до зневіри в загальнолюдські цінності, обожнення грошей і матеріальних благ, та й влада не зацікавлена в мислячому народі (ним важче керувати).

Саме за цих умов освоєння філософського знання набуває особливої актуальності в сучасному українському суспільстві.

Філософія в усі часи вважалась вільнодумством, а думати вільно може тільки сильна і освічена людина, вона може розгледіти неправдиві обіцянки і нездійснені наміри. Ця якість філософії була відома ще за часів античності. Платон, а потім Епікур, вбачають в філософії діяльність , яка дає за рахунок роздумів і досліджень щасливе і спокійне життя вільне від страждань. А, що до того, коли треба починати заняття філософією Епікур казав: «Нехай ніхто в молодості не відкладає заняття філософією, а в старості не втомлюється займатись філософією… Хто каже, що ще не настав, або пройшов час для занять філософією, той схожий на того, хто каже, що для щастя чи ще немає, чи вже немає часу».

Що стосується ролі філософії в житті людини, то вона є більш розвиненим архетипом світогляду, який спирається на раціональне пояснення людини і світу. Філософія, як і релігія є спадкоємницею міфу, але філософія зорієнтована на пізнання природи , людини і суспільства в їх розвитку і взаємозв’язку. Діалектична зорієнтованість звільняє людину від догматизму, спрямовує її на вивчення як світу, так і самої себе на основі принципу античного філософа Геракліта : «Все тече, все змінюється». Починаючи з софістів і Сократа сама людина стає об’єктом філософського пізнання. «Пізнай себе» - повторював Сократ вислів, викарбуваний на дельфійському храмі Апполона і все життя шукав спосіб: «Як себе поводити, щоб жити щасливо».

Філософія, як і релігія виникає внаслідок розпаду міфологічного світогляду, як результат занепаду родоплемінних відносин. Як і філософія, релігія пояснює явища природи, суспільства, людське існування.

«Релігія – це  особлива форма свідомості, яка опирається на віру в Бога; віру в вищу справедливість; віру в те, що поряд з світом реальним існує світ ідеальний».

Віра в богів існувала і в міфологічну епоху, але відносини між людьми і богами будувалися на основі принципу спорідненості. В релігії відносини між людьми і Богом будуються на основі принципу панування і покори. І хоча релігія наділяє людину деякими рисами індивідуальності, на відміну від міфу, справжньої свободи вона не дає.

Зусилля релігії направлені на збереження людського в людині, жодна з світових релігій не закликає до чогось поганого і прагне покращити людину, але все таки релігія примусова і догматична.

Філософія, на відміну від релігії, - це вільнодумство яке прагне порушити всі догми і канони, поставити під сумнів і перевірити всі істини на істинність. Але не дивлячись на таку свободу думок і плюралізм поглядів філософія прагне обґрунтувати свої положення і припущення, аргументувати їх, - це теж відрізняє філософію від релігії.

Дуже часто зустрічається таке визначення: « філософія – це наука про …». Чи правомірне воно?

Шукаючи відповідь на це запитання з’ясовано, що філософія ніколи не була, не є, і ніколи не буде наукою.

Починаючи з першої половини ХІХ ст. філософію намагалися зробити наукою. Огюст Конт – засновник позитивізму, прагнув очистити філософію від ненаукового знання (метафізики). Онаучнити філософію прагнули його послідовники Е.Мах і Р.Авенаріус, представники «Віденського гуртка», неопозитивісти і навіть сучасний філософ, професор ОНУ А.І.Уйомов, який розробив спеціальну мову – «мова тернарного опису», щоб застосувати до філософії математику. Але не дивлячись на ці зусилля філософія не стала наукою. Чому так?

Як відповідь, доречно звернутися до цитати з праці А.І.Уйомова «Системні аспекти філософського знання»: «Наука може обґрунтувати свої положення до такого ступеня, що робить їх загальнозначущими, навіть обов’язковими. 5х5=25, це таблиця множення, бажаєте ви чи не бажаєте, ви мусите з цим погодитись, якщо бажаєте увійти в європейську культуру. Якщо не бажаєте увійти, то можете, звичайно не погоджуватись. Тоді скажуть, що ви – дурень чи божевільний.

Наука відрізняється примусовістю, вона примушує прийняти її ствердження.

Філософія не відрізняється примусовістю».

Навіть вчений, який все життя прагнув зробити з філософії науку, вимушений визнати, що «філософія – це територія свободи». Бо тільки в межах філософії ми маємо право на свою особисту точку зору, і єдине що від нас можуть вимагати, так це обґрунтування того, чому ми думаємо саме так.

Що ж до інших аргументів, на користь того, що філософія не є наукою, то ще І.Кант казав: «В науці стільки науки, скільки в ній математики» - філософія не використовує математику, але сама є основою всіх наук в тому числі і математики, бо математика заснована на логіці, яка в свою чергу є елементом філософського знання.

Філософія піднімає на поверхню ті проблеми, які з часом стають науковими фактами. Саме так сталося з теорією «світ складається із атомів». До ХІХ  століття дана теорія Демокріта була філософською, коли експериментальним шляхом було доведено існування атомів вона перейшла до науки фізика, як факт. Але ж це  положення сьогодні знову філософське, атом виявився ділимим, що анулює науковість цієї теорії і вона знову повернулася до філософії на «переробку».

Так сталося історично, що філософія цікавиться всім тим, що потребує пояснення і цей інтерес змінювався пропорційно розвитку людства, людського знання, життя людини. І сучасне положення речей яскраво переконує в правомірності того, що основним предметом в філософії сьогодення є людина.

Філософія виникає тоді, коли старий світ гине і з’являється сумнів в доцільності старого світу, в можливості вирішити нові проблеми старими способами. Тому, із покоління в покоління, діти цікавляться питаннями: «Чому небо синє?», «Чому вода мокра?», «Звідки я взявся і навіщо?».

В три роки всі діти філософи, бо шукають відповіді на смислотворчі проблеми людського буття, намагаються освоїти зовнішній і внутрішній світ. Але отримуючи знання про світ і про себе людина змінюється, породжуючи нові загадки і проблеми, які захоплюють її. І буденність все далі і далі відводить геть від цієї цікавої і досить важливої сфери людського знання – філософії.

Та будь які перешкоди долаються якщо є надійна основа духовної сили, яка «ниткою Аріадни» веде до успіху і щастя. Саме в філософських вченнях накопичено той скарб, що зветься мудрістю. І ті, хто вважає філософію зайвою і непотрібною, відмовляються від скарбу мудрості, обираючи стихійний шлях спроб та помилок. Хто ж намагається обмежитись якоюсь однією філософією, той ризикує не побачити всього «зоряного неба» крізь замкову щілину, бо скарб мудрості вимагає широти погляду і копіткої праці, він безмежний і розсипаний як намисто на березі моря. Не просто відділити намистини від піску, не проґавити хвилю яка  може занести їх глибоко в море і заховати від нас на довго.

Філософія допомагає нам не боятися вітру сумніву, який запорошує нам очі піском хиби і зневіри, допомагає сформувати свій світогляд, зорієнтуватися в складних обставинах життя, спрямовує до самовдосконалення, спонукає наполегливо пізнавати, тому що істина – це лише подорож до нового знання.

 

С. М. Василенко